Уявити... Торік і сьогодні
Він родився в печері печер.
Світ посирів би і зневоднів,
бо забув би куди тече –
най би трохи Він забарився
чи невпізнаним перейшов,
де було би твоє обійстя,
чим затягся б надії шов?
Але Він вже зіп’явсь на ноги –
Каже: «дім мій – де дім Отця...»
Так – щороку: крізь смерть і стогін –
вічний пагін в живі серця.
Він родився, Христос і Бог наш,
рятівник із тенет і згуб.
То невже ти і досі сохнеш,
наче спіднє, поміж халуп?!
Що іще має збутись, друже,
що нарік би ти мрією мрій...
Серце смертне за вічністю тужить,
душу душить неситий змій...
То не тлінне в тобі тьмяніє,
То нетлінне тобі співа:
«Вічне – вічному...» Йде Марія –
Божим Словом – в людські слова.
|